Офіційно посада Лілії Бондаренко в «Лелеці» така: менджер-управитель офісу. Насправді ж вона формує чергу відправок, перевіряє документи військових, робить акти прийому-передачі й розбирається в «особливо тяжких» за обсягами заявках. Одним словом, рухає рутину – щоб військові якомога скоріше отримували такмед.
«Коли в серпні 2023-го року я прийшла працювати в фонд, то була вражена тим, як мало людей робить такий великий обсяг роботи, – каже Ліля. – Про масштаби відправок чула багато й раніше, бо сама з «навколомедичної» волонтерської тусовки, але не очікувала побачити при цьому нуль понтів».
У «тусовці» Ліля дійсно давно: від початку Революції Гідності. Пірнула в Майдан за сином: чергувала як медик у Будинку профспілок у Києві, потім у Михайлівському соборі. А від початку бойових дій на Сході України і до епохи ковіду – волонтерила в Головному військовому клінічному госпіталі.
Напрям докладання зусиль зумовила освіта: за фахом жінка – кардіолог, хоч і багато років була приватним підприємцем.
«Така довжина шляху поруч із людським болем дається взнаки. Іноді здається, що ти вже не вразлива, вимкнула емоції, щоб бути ефективною, а потім хтось з медиків гине. Або ти просто гостро відчуваєш, що не можеш допомогти всім чи допомогти достатньо швидко», – констатує вона.
Проте не «сипатися» емоційно в справі допомоги війську дуже вважливо, вважає Лілія. «Нам ще працювати й працювати, на жаль, тож треба берегти енергію. Я можу ледь рухатися після нічного обстрілу, а в офісі дме в спину, бо вибиті вікна, але сідаєш і робиш десяток дзвінків найбадьорішим голосом у світі, — каже Бондаренко. – І відчуваєш, що на тому боці людина посміхається. Бо ти надія, і матеріально, і навіть морально».
З колегами та й взагалі співвітчизниками ділиться простим лайфхаком воєнного часу: «Прокинувся зранку – підійди до дзеркала і посміхнися собі. Поплачемо потім, працювати треба за себе і за тих прекрасних людей, яких вже немає».
Підтримати роботу команди підпискою на Монобазу «Лелеки» можна за посиланням: