Альоні 23 роки, майже три з яких вона працює в «Лелеці». Прийшла як асистентка, але швидко зросла в digital-напрямку і тепер керує всіма онлайн-платформами, створює дизайн, адмініструє сайт і соцмережі. Одночасно закінчує магістратуру в Українському католицькому університеті («Управління неприбутковими організаціями»). Для Альони «Лелека» – перше «серйозне» місце роботи. Але тут є все найважливіше для неї: дотичність до медицини, допомога військовим і реальні результати зусиль.
Не працює медиком, але для медиків
Про себе в благодійності Альона думала ще до повномасштабного. Попри те, що закінчила факультет видавничої справи та редагування, дівчина хотіла пов’язати свою роботу з порятунком:
«Це була мрія – працювати в медицині, адже моя мама працює медсестрою в лікарні, де допомагає також і військовим. Я хотіла робити подібне, але без відповідної освіти це, звісно, неможливо», – розповідає Альона.
Про вакансію у фонді дізналася з соцмереж. Почала читати про діяльність команди ще з 2014-го року – і зрозуміла, що це «саме те» місце.
«Багато моїх друзів-однолітків воюють, хтось із рідного містечка на Вінничині вже загинув. Тому я хочу бути долученою до того, що наближає нашу перемогу. Тактична медицина, забезпечення медиків на фронті – те, до чого я докладаюся останні кілька років».
Від помічниці до digital-спеціалістки
Альона прийшла у фонд на посаду асистентки директорки. З посмішкою згадує: на співбесіду запросили не з першого разу:
«Але я була наполеглива. Засипала Ірину повідомленнями в фейсбуці. Писала, що можу викладатися на сто відсотків».
Це спрацювало: дівчину запросили на зустріч, а згодом – на випробувальний термін, який успішно пройшла.
Роль Альони поступово змінювалась: спочатку замовляла коробки, канцелярію, розкладала медичні засоби, відповідала на мейли та дзвінки. Пізніше долучилась до обробки заявок, спілкувалась з військовими. Дівчина швидко довела, що може стати і цінним підсиленням комунікаційного відділу, у нагоді стали курси з графічного дизайну:
«Коли ми почали проводити перші командні збори, я запропонувала свою допомогу з картинками. Тепер це левова частка моїх завдань: я створюю візуальне наповнення для «Лелеки», формую її «обличчя» як бренду. Від того, як я придумаю дизайн збору, залежить скільки рюкзаків отримають бойові медики десь на Донеччині».
Зараз Альона керує всіма digital-платформами: створює дизайн, адмініструє сайт, спілкується з партнерами. Оскільки команда невелика, доводиться поєднувати багато навичок і бути готовою підстрахувати колег у будь-який момент.
Перший великий збір
Найяскравіший спогад для Альони – перший командний збір «Пліч-о-пліч» на три мільйони гривень і дев’ять поверхів офісної будівлі, сходами якої розклали придбані медичні рюкзаки.
«Ми всі були настільки включені. Довго обирали дизайн, все до деталей вичитували. Вся команда була залучена у процес».
Дівчина згадує, як заступник директорки Радислав Копань допомагав їй розкладати рюкзаки для фотозвіту на сходинках девʼяти поверхів будівлі офісу.
«Ми хотіли показати масштаб – що змогли закупити за кошти, які вдалося зібрати завдяки «Пліч-о-пліч». Мене досі захоплює, як всі в команді горять тим, що роблять, готові допомогти».
Втрати
Попри всю радість від результатів, є те, до чого неможливо звикнути – смерть.
«Стільки медиків, які приходили до нас в офіс, з якими ми були добре знайомі. Настільки добрі, щирі люди… Вони розповідали нам купу історій… А цих людей уже немає. Військові, з якими ми спілкувалися по телефону, які вітали зі святами, які тримали на фотографіях у соцмережах в руках наші рюкзаки – більше ніколи не напишуть», – ледь стримує сльози Альона.
«Це мій найбільший страх – знову отримати повідомлення про смерть медика. Тоді хочеться працювати ще сильніше, аби якомога більше людей вижило. Хоча це і не залежить напряму від нас».
Не просто робота
Головна мотивація для Альони – бачити реальну користь від своєї роботи.
«Коли чуєш від військового, що наші рюкзаки, наш такмед допоміг врятувати побратима на позиціях – це найкраще відчуття у світі. Ти розумієш, що не просто приходиш попрацювати за компʼютером в офісі».
Для Альони робота в «Лелеці» – це спосіб життя. Часто їй здається, що може зробити більше і краще . Але знає: в умовах обмеженого ресурсу команда робить максимум можливого.
«Я щаслива бути поруч зі своїми колегами. Разом ми живемо тим, що робимо. Почуваюся на 100% на своєму місці», – додає вона.
Підтримати роботу команди підпискою на Монобазу «Лелеки» можна за посиланням: